Уривок «Двобій Ахілла й Гектора» (пісня 22, вірші 139-250)

Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший,

Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику

Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим

Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.

Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру

З трепетом Гектор тікаючи, дужими рухав коліньми.

Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,

Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.

До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці

Витоки звідти дають течії вированого Скамандру.

Теплою перша струмує водою, і завжди парує

Хмара над нею густа, як дим лісового пожару.

Друга ж і влітку холодним, як лід, струменіє потоком,

Наче той град крижаний або снігу завія студена.

Поряд із ними – просторі, обкладені каменем гладко,

Гарні водойми, що в них блискуче вбрання своє мили

Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі

В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські.

Мимо промчали вони, той – рятуючись, той – здоганявши.

Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато

Дужчий від нього, - не бик – бо жертовний, не шкура бичача

Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, -

Тут же ішлося за Гектора душу, впокірника коней.

Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши,

Однокопитні проносяться коні, й їх жде нагорода –

Мідний триніг або жінка – на шану померлого мужа, -

Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто

В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове.

Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:

«Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона

Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко

Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих

Він на ущелинах Іди в верхів’ях і високоверхій

Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий

Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.

Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,

Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду

Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».

В відповідь мовить йому ясноока Афіна:

«Батечку наш темнохмарнийо що ти сказав, громовладче!

Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,

Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.

Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні»,

Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаро владний:

«Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом

І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.

Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».

Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця,-

Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.

А прудконогий Ахілл безустанно за гектором гнався.

Наче на оленя юного пес по узгір’ях полює,

Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,

Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,

Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.

Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути.

Скільки не кидався він, щоб Дарданської брами добігти

І заховатись під захистом міцно збудованих мурів,

Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,

Стільки й Пелід забігав наперед і на голу рівнину

Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.

Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа –

Ані цей утекти, ані той наздогнати не може, -

Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.

Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті,

Коб Аполлон дальносяжний востаннє йому не з’явився

На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?

Воям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий

Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати,

Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився.

А як обидва вони до джерел учетверте добігли,

Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті –

Гектора, коней баских упокірника, й другий – Ахілла,

І посередині взяв. Долі Гектора день похилився,

Вниз, до Аїду пішов, - Аполлон одвернувся од нього.

До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині

До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,

Гектора, хоч який він неситий в бою, подолавши.

Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,

Не допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався

Й повзав би в Зевса в ногах, у егідо державного батька.

Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся

До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».

Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.

От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяного стрий.

І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,

Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.

Отже, спинімось, заждімо його й будемо вдвох боронитись!»

В відповідь Гектор великий промовив їй шолом осяйний:

«Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлютіший

З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.

Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,

Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь

Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними схвались».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша,

Й товариші всі один перед одним уклінно благали

В місті лишитись: таким-бо вони переповнені страхом!

Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.

Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо

В січі завзятій,- побачимо ще, чи Ахілл прудконогий

Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве

До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»

Мовила так і підступно його повела за собою.

А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,

Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

«Більше я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши

Стріти твій напад. А зараз – дух мій мене спонукає

Стати грудьми проти тебе – здолаю чи смертю загину.

Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть

Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.

Не оскверню я тебе, коли надтобою звитягу

Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.

Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,

Тіло ж ахеям верну. Так само зі мною ти вчинеш».